Історія створення соєвого соусу

Складно уявити доставку ролів в Миколаєві без традиційного соєвого соусу. Коли ж він вперше з’явився, що собою являв і хто дійсно створив його першим – Японія або Китай?

Соєвий соус для суші: перша поява

Найчастіше вважається, що кулінарія в Японії була найбільш розвиненою, то, очевидно, і соєвий соус належить саме їм. Але це велика помилка. Приблизно в VIII столітті в Китаї місцеві монахи використовували досить знайому темну рідину, що готувалася з бобів і води, щоб з її допомогою замінити столову сіль.

Примітно, що монахи, обравши аскетичний спосіб життя, відмовлялися від м’яса та молока, а тому шукали всілякі альтернативи. Замість м’яса стали вживати сою, що незабаром перетворилася в тофу, і лише потім – в соус.

Через кілька років рецептура цієї рідини була розширена. До неї стали додавати шматочки риби, а нова приправа отримала назву «цзян’ю». Вважається, що саме вона і стала прототипом сучасного соєвого соусу.

Приблизно тоді ж в Японії, за часів правління імператора Хезе, з’явилася так звана добавка, що мала назву «канджан’». Вона частенько використовувалася для приготування страв для імператорського столу, а потім стала доступнішою і з її допомогою готувалися квашені овочі.

До сучасного варіанта йому ще було далеко. У складі була пшениця, і часто продукт подавався неочищеним, а в рафінованому вигляді з’являвся виключно у багатих людей. Якийсь розвиток в рецептурі канджан’ отримав в XVII столітті, коли його почали вживати разом зі шматочками морепродуктів (сасімі).

Примітно, що, взявши за основу китайський цзян’ю, що складається цілком з продуктів бродіння соєвих бобів, японці перетворили його в канджан’ за допомогою паростків пшениці, що залишалися бродити з іншими інгредієнтами. За допомогою цієї нехитрої маніпуляції покращився смак соусу, але час його приготування став ще більш тривалим.

Створення соєвого соусу: сучасний етап

Ближче до початку XX століття, коли японська кухня стала активно поширюватися по всьому світу, рецепт соусу зазнав змін. Звичайно ж, завдяки широкому та активному відкриттю японських закладів харчування по Європі, потрібно було прискорити процес приготування соєвого соусу, що раніше настоювався більше одного року.

У пошуках засобу, що дозволяє прискорити процес бродіння, в соус стали додавати різні бактерії, а також дріжджі, що дозволяли отримати потрібну консистенцію продукту менш ніж за один місяць. Завдяки цьому відкриттю, навіть на території самої Японії відмовилися від традиційного і тривалого рецепта, віддавши перевагу сучасному.

Сучасна техніка дозволяє приготувати соєвий соус всього за пару днів, використовуючи для цього камери для ферментації й так далі. В результаті, на полицях магазинів присутній продукт, що пройшов пастеризацію, і готовий до вживання в домашніх і ресторанних умовах.